тоцкимъ таборувала бо̂ля Тернополя, а друга зъ Любомирскимъ перебувала ще въ Прусахъ. Любомирскій прочувши, що зъ Москвою зновъ справа верне до во̂йны, приѣхавъ зновъ до короля. Жало̂бно росповѣвъ во̂нъ королю и сенаторамъ, якои працѣ и злиденьства спо̂знало во̂йско и вымагавъ платнѣ во̂йску. Король и сенаторы прирадили написати до збо̂рщико̂въ, абы вони швидше збирали недоплаты на во̂йско. Одначе самъ урядъ добре вызнававъ, що зъ сего не велика надѣя буде. Довгій во̂йсковый часъ зубоживъ наро̂дъ и нѣчого було сподѣватися швидко позбирати недоплаты. До того жь и збо̂рщики — були люде нечесни̂ и не соромилися — де можна — поживитися зъ громадскои кишенѣ. Треба було якось втихомирити жовнѣро̂въ и усовѣстити ихъ служити, не грабуючи людей и по̂днимаючи колотнечѣ. Одначе не легко було втихомирити самыми то̂лько обѣцянками. Лиху запомогли паны своими дарунками. Любомирскій и инши̂ паны задовольнили значну частину во̂йска зъ власнои кишенѣ. Любомирскій рушивъ зъ своимъ во̂йскомъ на Волынь, що бъ пристати до Потоцкого. Волыньски̂ паны охочо давали во̂йску кватиры и надѣляли єго харчами и запасами, знаючи, що во̂йско йде спиняти козако̂въ.
Всего польского во̂йска було тодѣ 12 полко̂въ пѣшихъ, та бо̂льшь нѣжь 10 ко̂нныхъ. Ко̂нницю вырядили на сво̂й коштъ паны и сами̂ урядували надъ нею. Було ще два ко̂нныхъ полко̂въ зъ Нѣмцѣвъ, та по̂дъ урядомъ старосты зъ Динабургу Вульфа артилєрія зъ 12 гарматами. При во̂йску було ще бо̂льшь нѣ жь жовнѣро̂въ служокъ; вони годилися на бо̂й. До того за Польщу була ще крымска орда, котру приманивъ Выговскій. Крымскій ханъ давно вже ремствувавъ на Польщу за те, що вона довго такъ не выступала проти Москвы и козако̂въ. Въ листахъ хана и єго сановнико̂въ до Выговского, про Польщу говорилося таке: „Вже намъ и сло̂въ бракує: ко̂лько то вже лѣтъ и писали мы до Васъ и черезъ посло̂въ переказували, що бъ вы яко мога швидше прилучили своє во̂йско до нашого и рушали на ворога. А вы листуєте до насъ про велики̂ свои пристроѣ, та зборы, а справдѣ — то нѣчого не робите. Наше во̂йско ко̂лька мѣсяцѣвъ стоить бо̂ля Бѣлгороду безъ жаднои роботы, чекаючи вашихъ звѣстокъ. Зъ роду й не чувано, що бъ орда отакій довгій часъ простояла безъ дѣла: минула зима; минула вже й весна, мине й лѣто, наступить
