гетьманьского уряду, що бъ такимъ учинкомъ запобѣгти любови та прихильности народу. У козако̂въ бо споконвѣку велося, що той, кого обирають за старшину, ко̂лька разо̂въ во̂дмагався и вже тодѣ то̂льки згоджувавсь, якъ рада немовь бы силомо̂ць примушувала єго.
Що бъ запобѣгти усякому по̂дзору, Выговскій говоривъ, що й во̂нъ покине свою посаду й нѣ за що не буде писарювати, коли Юрія не оберуть за гетьмана.
Такъ саме обозный Тимохвѣй Носачь, Ковалевскій та Лѣсницкій, що выховували Юрія, й судія Зарудный подавали Юрію вѣсти про загальне ремство козако̂въ, раяли зректися гетьманованя й запевняли, що вони, зъ прихильности до Юрія, не схочуть бо̂льшь старшинувати, нехай тодѣ во̂льна рада сама порядкує въ Украинѣ й обирає собѣ гетьмана та старшину. Молодый Юрій згодився зректися, сподѣваючись, що такою покорою до рады во̂нъ втихомирить ремство й зо̂станеться на гетьманованю.
Почали скликати раду. Выговскій писавъ до тыхъ полковнико̂въ, що не були при смерти Хмельницкого, що бъ прибули зъ своими козаками обирати гетьмана, а тымъ часомъ обдѣлявъ та частувавъ старшину та значныхъ козако̂въ, покликавъ до себе простыхъ козако̂въ, могоричивъ ихъ, поставивъ обѣдъ и своєю ввѣчливостю по̂длестився до нихъ.
У недѣлю, 24. серпня, довбышѣ почали кликати на раду. Выговскій съ прихильною до него старшиною назначили єѣ у Хмельницкого дворѣ, що бъ умѣстити тамъ то̂лько тыхъ козако̂въ, що прихильни̂ до нихъ: а то були годовани̂ обѣдами та могоричени̂. А про те й Выговского прихильники не всѣ знали, що во̂нъ важить на гетьманованє. Коли въ дво̂ръ досыть набралося козако̂въ, ворота гарненько замкнули й величезна сила козако̂въ та поспо̂льства стояла за дворомъ.
Зъ покоѣвъ выйшовъ Юрій зъ булавою въ руцѣ; за нимъ несли бунчуки, окрываючи єго.
„Панове рада!“ мовивъ Юрій: щиро дякую за гетьманьскій урядъ, що вы менѣ дали, шануючи батька мого; то̂лько жь черезъ свои молоди̂ лѣта, черезъ сво̂й недосвѣдъ, не можу я ще держати такого уряду. Ось вамъ булава й бунчукъ. Обирайте за гетьмана иншого, старѣйшого во̂дъ мене та заслуженого.
