Коли жь Юрій постригся въ ченцѣ и выступивъ съ політичнои нивы, Москвѣ нѣчого було вже сподѣватися и чекати. На Тетеру надѣѣ не було. Отакимъ побытомъ, колись єдину, неподѣльну Украину теперь розо̂рвали на двоє: одна частина єи була при Московщинѣ, друга при Польщѣ. Люде зъ добрымъ політичнымъ поглядомъ бачили, що не змо̂цнѣвша ще політично будо̂вля гетьманьщины неминучо повалиться, и вони нагадували слова евангелія: „Кожде царство, коли подѣлиться на себе, — погибне“. Отсе політичне тѣло, не выро̂сши ще, вмирало вже: знѣвечили єго сто̂лько жь бракъ внутрѣшнои природы, ско̂лько и ворожи̂ зверхни̂ обставины.
Бруховецкій, дякуючи цареви за затвердженє на гетьманьскому урядѣ, доносивъ, що Сомко, Золотаренко и ихъ прихильники, замкнени̂ по̂дъ варту, усѣ вони зрадники. Доводивъ во̂нъ зраду ихъ тымъ, що у Сомка була Гадяцка умова. Козаки роздобули сю умову, — побивши 1659 р. Выговского; Сомко не знѣвечивъ єѣ и не переславъ до царя, а державъ у себе: Бруховецкій й вывѣвъ зъ сего, що Сомко гадавъ покористуватися колись съ тои умовы. Бруховецкій запевнявъ, що коли бъ Сомко сѣвъ гетьманувати, то во̂нъ ставъ бы вымагати, що бъ Москва зложила зъ Украиною нову умову, въ розумѣ гадяцкои; а коли бъ Москва не згодилася на се, то Сомко почавъ бы мѣркувати що иншого. Царь наказавъ обвинувачуємыхъ поставити на судъ во̂йска запорозкого.
Не можна сказати, що бъ обвинувачуванє Сомка не мало жаднои основы. Сучасни̂ листы Тетеры до короля свѣдчать, що Сомко, чекаючи чорнои рады, зносився съ Тетерою про зъєднанє лѣвобережнои Украины съ Польщею. Нѣ до чого певного во̂нъ ще не брався, хоча съ Тетерою єму зручнѣйше було поєднатися, нѣжь зъ Юріємъ, коли бъ воно до̂йшло до настоящого дѣла. Тетера певно поступився бъ Сомкови гетьманованємъ, а за те придбавъ бы собѣ во̂дъ короля во̂дповѣдну нагороду. Мабуть Сомко приладжувавъ собѣ приязнь Польщѣ, яко останній вже захо̂дъ, коли бъ запевнився, що зъ Москвою нѣякимъ чиномъ не можна погодитися такъ, якъ во̂нъ бажавъ того. Москва, вѣдома рѣчь, нѣ защо не хотѣла поменшити свою кормигу надъ Украиною и поширити єи автономію. Останне жь и було заповѣтною метою у Сомка и значныхъ. Черезъ се, коли бъ Сомко ставъ гетьманувати, то неминучо бъ мусивъ
