По̂сля корсуньскои рады вырядили до Москвы по̂сланцями: корсуньского полку осаулу Юрія Миневского та сотника Евхима Коробку; вони повинни̂ були просити царя, що бъ ствердивъ Выговского на гетьманьскому урядѣ та права козацки̂, яки̂ прописано въ першо̂й царско̂й грамотѣ, що дана була по̂сля переяславского зъєднаня. Гетьманъ пустивъ Бенёвского, запевняючи прихильно̂сть до короля. Але Польща не хотѣла покинути Украину безъ догляду, й заразъ за Бенёвскимъ прибувъ за агента другій гонець Вороничь. Яке то було щире братанє зъ давными ворогами, знати съ того, що одночасно, якъ Бенёвскій обѣцявъ козакамъ права, свободу та братерство, у Выговского бувъ перехопленый листъ во̂дъ Маховского, полковника польского, до одного крымского мурзы. Польскій панъ умовлявся съ Крымцями, що бъ купно напасти на своихъ душмано̂въ, козако̂въ. А Выговскій, щиро витаючи польскихъ посло̂въ, перехопленый листъ по̂славъ зъ Миневскимъ до Москвы, ще й сповѣстивъ до того, що на Украину прибувъ по̂сля Бенёвского Вороничь — намовляти козако̂въ до польского по̂дданьства; то̂лько жь козаки не дадуться въ шоры себе впяти й таки будуть вѣрни̂ цареви. Съ Крыму вельми було небезпечно Украинѣ. Останнёго часу, єднанє хана съ Польщею найбо̂льше перешкоджало Украинѣ брати гору въ боротьбѣ зъ Ляхами. Якъ почули Крымцѣ, що не до вподобы Украинѣ московске панованє, то ханъ першій заходився миритись, а Выговскій выправивъ до Бахчисараю посла свого Бута съ товариствомъ.
По̂сля выбору на радѣ, гетьману ще треба було, по козацкому звычаю, поблагословитись въ церквѣ. Гетьманъ, полковники й старшина рушили до Кієва й 13. листопада ихъ тамъ бучно привитали коло земляного валу. Тымъ часомъ померла Выговского сестра, а Тетерина жѣнка; зо̂бралася вся родина Выговского справляти похороны; по̂сля того узялися вже до дѣла 17. листопада въ Братскому монастырѣ, въ притомности царскихъ воєводъ, унесли до церкви гетьманьску булаву, шаблю й бунчукъ, що давъ царь Хмельницкому. По̂сля обѣду єпископъ черниго̂вскій, Лазарь Барановичь, покропивши клейноты святою водою, во̂ддавъ ихъ гетьманови. „Приймаючи гетьманьство, мовивъ єму архипастырь, повиненъ ты служити великому цареви вѣрою й правдою, якъ служивъ до сего часу:
