Сторінка:Микола Костомаров. Гетьманованє И. Выговского и Ю. Хмельницкого (1891).djvu/34

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 24 —

камъ й отаманамъ свого полку, ще й съ кожного города та мѣсточка по пять чоловѣка выборныхъ.

Полковникъ почавъ читати имъ пункты, отъ про ти̂ перемѣны, про яки̂ вже згадано. Що бъ ще го̂рше роздрочити народни̂ интересы, полковникъ читавъ имъ помѣжь иншимъ, буцѣмъ царь загадує збирати зъ усѣхъ господарѣвъ „десятину“.

По̂сля того: „Чи хану Крымскому, пытає, чи Ляхамъ хочете по̂дклонитися?“

Але козаки, оповѣдає оденъ посполитый, що тамъ бувъ, заразъ здогадались, що си̂ пункты брехливи̂, та й кажуть: хиба мы сами̂ зробимо що безъ черни? Тодѣ полковникъ давъ кожному сотнику й отаману по одному примѣрнику отого баламутного листу, та загадавъ скликати рады й читати простому народови. Однакъ же читанє скро̂зь зробило по селахъ не те вражѣнє, якого сподѣвалися; козаки казали: „Мы хочемо служити великому цареви й за него жити, анѣ до хана Крымского, нѣ до Ляхо̂въ не по̂демо, мы царски̂. Куды намъ великій царь скаже, туды всѣ по̂демо“. Таки̂ во̂дповѣди чути було зъ усѣхъ сотень. Деяки̂ сотники й отаманы оповѣщали простыхъ козако̂въ, що гетьманъ загадує имъ достачити олова та куль, бо за Днѣпро въ похо̂дъ по̂дуть. „Мы за Днѣпро не по̂демо зъ приказу гетьмана; а послухаємо й по̂демо, якъ царскій указъ прийде“.

Полковникъ миргородскій, почувши про такій суперечный настро̂й народу, зновъ скликавъ раду, ставъ зрѣкатись свого полковництва й поклавъ перначь. Сотники, й отаманы, й осаули почали єго вмовляти, що бъ во̂нъ зо̂стався, й полковникъ, немовь бы то знехотя, корячись волѣ народно̂й, зновъ узявъ сво̂й клейнотъ. Але чернь на такій звичайный захо̂дъ козацкій зовсѣмъ не такъ озвалася, якъ старшина; стоячи навкруги полковника, чернь матѣркувала єго, а полковникъ слухавъ та вдававъ, буцѣмъ не чує, хочь добре бачивъ, що наро̂дъ ненавидить єго. Не можна було тодѣ налякати наро̂дъ тымъ, що пришлють воєводо̂въ та знищать козацкій урядъ. „Мы, казавъ московскому послови Котляръ, во̂йтъ лубеньскій, — ради̂ будемо, коли прийдуть до насъ воєводы зъ во̂йскомъ; бо гетьманы намъ не до вподобы; й мы, й мѣщаньство, й чернь за гуртъ; ось буде на Миколу ярмарокъ, то мы вчинимо раду та по̂шлемо до царя прохати, що бъ у насъ були цар. величества воєводы“.