А тымъ часомъ Запороже й собѣ на Выговского съ каверзами ставало. Гуртъ простого люду тѣкавъ туды зъ Украины: хто на промыслы, а хто пропивши, прогайнувавши своє добро, кидавъ семью; всѣ ти̂ зайды складали на Запорожѣ опозицію супроти Выговского, верховодивъ ними Яко̂въ Барабашь. Та чутка имъ була на руку ковенька, що царь хоче то̂льки въ самому Запорожѣ зо̂ставити десять тысячь козако̂въ; отъ вони й думали, мабуть, що въ то̂мъ числѣ будуть и вони. Барабашь вырядивъ до Москвы посланцѣвъ Само̂йла, Михайла Иваненка, Степана Даченка та Семена Остапенка.
То була депутація во̂дъ простого люду, що показувала московскому урядови, що чернь хоче не того, чого старшина. Вона жалѣлася на старшину, що не дає имъ рыбы ловити, держати горѣлку, а бере то̂льки грошѣ та богатѣє, простымъ же не дає жалованя; доказували на Выговского, що во̂нъ єднається съ Поляками, съ ханомъ, съ королемъ Шведскимъ. Запорожцѣ скаржились, що гетьмана обрано не по правдѣ, не пытаючи Запорожцѣвъ, що во̂нъ самъ не Запорожець, а Полякъ и жѣнка єго шляхтянка; що хочь Хмельницкій и настановивъ єго писаремъ, та нѣ во̂нъ, нѣ єго жѣнка не зичать добра Запорожю; що рада повинна бути коли не на Запорожѣ, то принаймне въ Лубняхъ; те мѣсто подобалось имъ черезъ те, що втѣкачѣ съ того краю тодѣ саме складали зерно запорозкихъ утѣкачѣвъ.
Нарештѣ вони прохали, що бъ на Украинѣ були воєводы та московскій урядъ. „Уся, кажуть, наша чернь и мѣщаньство бажають того, та старшина козацка не дає задля своєи користи. Посольство зъ Запорожа выправила старшина запорозка, а чернь нестямно порывалася йти до городо̂въ та шарпати у значныхъ та богатыхъ маєтки. Выговскій, довѣдавшись про те, заходився выряжатись зъ городовымъ козацтвомъ втихомирювати Запороже й звело̂въ поставити сторожу (караулы), що бъ переняти запорозкихъ по̂сланцѣвъ, якъ вертатимуться вони зъ Москвы, та ще заборонивъ крамарямъ возити на Запороже порохъ, олово та харчь, що бъ розъєднати той край зъ Украиною й рѣшити запасы. Тымъ же часомъ Выговскій по̂славъ листъ до боярина Морозового, благаючи, що бъ прохавъ царя не няти вѣры ворожимъ доносамъ та затримати по̂сланцѣвъ“. „Нехай, каже, царь покарає ихъ по свому премудрому розуму,
