бо въ нихъ, свавольцѣвъ, то̂лько й гадки, що про марну свою волю, не дбають про вѣру та послугу єго цар. величеству; нема въ нихъ нѣ жѣнокъ, нѣ дѣтокъ, нѣ худобы, нѣ здобычѣ, то̂лько на чуже добро важать, що бъ имъ ѣсти та пити, та въ карты грати, та безчиньство всяке Богови й людямъ чинити; мы жь за вѣру православну та за царя го̂дно̂сть, при жѣнкахъ и дѣткахъ, и маєткахъ нашихъ, все умирати ради̂“.
Барабашенко, вырядивши вже посольство й копаючи на Выговского яму, по̂славъ до него листъ, запевнявъ своєю прихильностю та покорою й по̂дбурювавъ гетьмана на ту юрбу волоцюгъ, що приплентались зъ Украины. „Ти̂, каже, що зняли бунтъ, прийшли зъ миргородского повѣту. Частину ихъ повязано, та въ нихъ у половинѣ нѣ самопало̂въ, нѣ харчу, нѣ одежины не пытай, а мы ро̂вни̂ собѣ козаки-зимовчаки ихъ не послухали; и думки мы собѣ не мали йти та городы грабувати“.
Отаке то дѣялося на Украинѣ, коли прибувъ до Москвы Миневскій съ товаришемъ. Коли бояре почали єго роспытувати, во̂нъ во̂дъ имени Выговского усяково чернивъ Лѣсницкого; той, каже, полковникъ до всѣхъ бунто̂въ приво̂дця: заманулося єму булавы, та не до̂ставъ, отъ во̂нъ теперь наро̂дъ до неслухняности по̂дмовляє та супроти царскои власти чернь настроює, пустивъ бакъ славу, нѣ бы царь приславъ князя Трубецкого, що бъ скро̂зь по городахъ поставити московске во̂йско та скасувати во̂льности козацки̂. Бояре свѣдчили єму, що єго цар. величеству й на думку не спадало ломати права та во̂льности козацки̂ й казали, що таки̂ брехнѣ вороги выгадують. По̂сланцѣ намагалися не зъ лиха показати зносины Выговского зъ Шведами та Поляками й щиро росказали, що послы польски̂ приѣздять для того, що бъ намовити козако̂въ до зрады цареви, але жь запевняли, що то даремни̂ заходы. Запорозки̂ по̂сланцѣ були тодѣ въ Москвѣ; выслухавши ихъ доносъ, бояре почали допытуватись во̂дъ по̂сланцѣвъ Выговского, чи були Запорожцѣ на радѣ? Миневскій во̂дмовивъ, що не були, але жь у самому Запорожѣ въ той часъ наро̂дъ складався съ козако̂въ зъ усякихъ полко̂въ городовыхъ, а съ тыхъ полко̂въ були на радѣ й старшины й выборни̂ козаки. „На Запорожѣ, обясняли вони, людей зовсѣмъ не багато, усего тысячь пять, та й ти̂ не все тамъ живуть; одно зъ городо̂въ прийде, друге назадъ йде“.
