выправляти; не то̂лько Татаръ, а й Турко̂въ, и Поляко̂въ сюды притягнемо!“
„Такъ коли вы зачѣпку учините, мовивъ дякъ, то єго царске величество по̂шле на васъ велики̂ свои пѣши̂ й ко̂нни̂ потуги, й буде знищенє самымъ во̂дъ себе!“
„Мы писали вже до єго царского величества, а царь не показавъ намъ своєи ласки, не зволивъ во̂дддати намъ бунто̂внико̂въ, и окольничому Ромодановскому за єго кривды жадного указу не давъ; такъ мы, помѣркувавши зъ старшиною, идемо на бунто̂внико̂въ та на тыхъ, що за нихъ стоять!“
„Князь Ромодановскій выправивъ уже Барабаша до Кієва, що бъ во̂ддати єго на судъ во̂йсковый“.
„Барабашь уже въ моихъ рукахъ!“ мовивъ Выговскій.
„Зрадлива Москва, мовивъ Джулай, полковникъ черкаскій: дала Левшину наказъ, що бъ Барабаша везено вельми обережно, се бъ то, що бъ мы єго не во̂дбили та не взяли!“
„Не годилося бъ вамъ робити таки̂ грубіяньства й Барабаша перехоплювати и безъ бо̂йки во̂ддали бъ єго тодѣ; а написано въ наказѣ: везти зъ береженємъ, не во̂дъ васъ, а во̂дъ такихъ самовольцѣвъ, якъ самъ Барабашь. Вы скаржитеся, що воєводы вашихъ бунто̂внико̂въ переховують, а полковникъ нѣженьскій нащо се жь держить у себе такого злодѣя, що въ него й уха за злодѣйство порѣзани̂? Во̂нъ єго на всяке лихо напучує. Вамъ бы годилося прислати єго до царского величества, та й бо̂льшь не приймати такихъ злочинцѣвъ“.
„Зъ якои речи така пеня? мовивъ Гуляницкій: въ мене такого московского втѣкача нема й не було!“
Ще взявся дякъ выливати своє красномовство, умовляючи покинути ворожи̂ заходы. Алє гетьманъ казавъ те саме, що й ранѣйше.
„Не вороги мы царскому величеству, а надъ боярами, що насъ во̂дъ ласки царскои во̂длучають, будемо помщатися! Годѣ. Другимъ разомъ побалакаємо, а поки що мы зъ старшиною помѣркуємо“.
На тому й ско̂нчилося се цѣкаве зобаченє. На другій день, 3. вересня, прийшовъ до дяка Немиричь й сказавъ:
„Гетьманови подано звѣстку, що Шереметевъ по̂славъ своихъ Москалѣвъ палити та плюндрувати мѣста й мѣсточка: въ Боришполѣ усѣхъ людей побито; просто на Переяславъ
