Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/78

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 68 —

Між іншим Дорошенко прохав переказати цареви, щоб він не няв віри тим людям, що пускають про него брехнї і звелїв би Многогрішному приятелювати з ним, не шкодити єму, Дорошенкови, користувати ся з млинів, куплених на Днїпрі біля Чигирина та не боронив би правобережним прочанам приїздити до Київа. „Нехай би цар, — додав Дорошенко, — пришле до мене приказ, я зараз Степана Разина умовлю і приверну на підданство і покірливість цареви“.

Дорошенко дав Манасії лист до царя. Манасія з Чигирина поїхав до Канева і тут побачив ся з митрополїтою Тукальским. Архиєпископ помітив, що й Тукальский такої самої думки, що й Дорошенко. Спершу Тукальский хотїв задержати на якийсь час архиєпископа і казав до него: „Пішлїм укупі гонця до царя; коли цар прийме нас під свою руку, тодї і я з тобою поїду в Москву“. Але небавом митрополїта передумав; вирядив Манасію, просячи єго переказати на словах те саме, що й від Дорошенка. „Писати не відважуюсь, — казав Тукальский. Бо прежнї листи мої, що писав в Москву, опинили ся у Поляків.“

В тому листї, що Манасій привіз у Москву, Дорошенко запевняв, що він, „яко православної церкви син, сприяє усему православному християнству і головою собі волить мати царя православного“. Він прохав не брати єму за гріх того, що він приняв від султана турецького санджаки (ознаки власти). „Я зробив се, — писав Дорошенко, — вважаючи на суцїльність усеї України, відбороняючи від руіни церкви Божі і відводячи пагубу від людий. Часом роблю я таке, чого й сам не хочу: коли-б ми не приняли санджаків, так довелось би нам бити ся з сильними бусурманами, що живуть близько біля нас, а на се ми не спроможні. Нехай буде тобі відомо, царю милостивий, що народ, над яким я старшиную, не хоче ходити в тому ярмі, в яке заганяє єго Річ Посполита. Поляки не дають війску запорожському і народу тих вольностий, про які я через післанцїв прохав у них. От з якої речи народ наш іде братати ся з сусїдами бусурманами, сподїваючись свого спасїння. Не був я твоїм ворогом і довіку сприяти му тобі, а коли ти, царю православний, обнадежиш мене своїм словом царським, що буде менї де голову прихилити, тодї я не тільки здоровє, але й душу свою положу за православну віру хри-