стиянську і за цїлість народу християнського православного.“
Сьлїдом за тим і Многогрішний в листї до царя Олексїя натякав царю на те, що в андрусівській умові є зерна задля безконечної незгоди. Ся умова обурювала Дорошенка тим, що лишили єго з козаками в польскому підданстві роз'єднавши Україну на дві половини і ставши жерелом усяких суперечок про межі. Багацько де-у-кого, що опинили ся тепер під Московщиною були маєтности на правому боцї, котрий відійшов під Польщу і навпаки. Дорошенко гетьманував на лївобережі, почавши з Кременчука трохи що не по самий Київ, орудував там землями і збирав на себе доходи; знов же старости королївські орудували на лївобережі селами і угодами, що споконвіку належали до міста Любеча, на лївому боцї Днїпра; а місто се відійшло під Московщину. По андрусівській умові Днїпровий доплив, річку Сож, взято за межу; але старости польскі засвоюють собі землї по сей бік Сожи.
Поляки й собі нарікали, що седнївський сотник з війском переходив на другий бік Сожи і прокладував нову межу. Скоро з Москви спитали про се Многогрішного, він виправдував сотника і доводив, що навпаки польскі підданки раз-у-раз роблять царським підданкам наруги і зрушують андрусівську умову; бо грабують у себе київських і чернигівських купцїв, котрі їздять до них по крамарським справам; баламутять Українцїв, вмовляючи нїби-то цар небавом усю лївобережну Україну приверне до Польщи: ті що чують таке балаканнє, вертаючись до дому, розповідають про се, а через те скрізь в народї неспокійно. Головним чином Многогрішний бачив зрушення андрусівської умови в тому, що Поляки гноблять у себе православну віру: вони останнїми часами повернули на унию православні церкви в Полонному і Вітебску, хотїли те саме вчинити і в Могилеві та поспільство не дало того.
З Москви відповідали Многогрішному, що про всї утиски і непорозуміння буде написано до Польщи; сучасні-ж власники спірних земель нехай орудують ними по давному, доки не будуть проведені межі, про що в свій час буде до гетьмана звістка.
Ставши ворогом Польщи, Дорошенко кликав кримського хана, яко турецького данника, щоб давав єму запомогу брати
