Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/108

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 96 —

— Без наказу великого царя, без Дорошенка менї їхати не можна, сказав князь Волконський: не наважусь сего вчинити, а писати му цареви. Зарання добре відаю, що буде тобі царський наказ, щоб Дорошенка післати зі мною! Ти сим тільки гаїш часу. Краще-б ти, гетьмане, сподїваючись на ласку великого царя, без жадного вагання послав зі мною Дорошенка.

— Почекай царського наказу, княже Іване Федоровичу, сказав Самійлович, — я пошлю до Москви свого післанця з грамотою, де висловлю, чому неможливо засилати Дорошенка. Сподїваюсь за се собі царської ласкавої грамоти, бо і ранїш указано було менї послати до Дорошенка в Чигирин стольника Деримонтова, а я написав до царя, що сего стольника посилати неможливо. I за се поки менї не було догани, а від царя було прислано ласкаву грамоту.

На останку князь Волконський лишив ся таки у Батуринї, а Самійлович вирядив до Москви канцеляриста Дорошкевича з грамотою, де викладав, чому не слїд посилати Дорошенка до Москви. Окрім доводів, які він висловив у бесїдї з князем Волконським, гетьман звертав ще увагу і на те, що недавно трапилось у Польщі. З Туреччиною у Поляків розпочала ся війна, але хутко закінчила ся новою Журавницькою згодою, яка була такаж, як Бучацька згода, з деякими відмінами: частину України — Полїсє та Білоцерківщину вернуто під державу Речи Посполитої і король Ян Собєський, назначив там жити козакам, що признавали польску владу над собою. За гетьмана над сими козаками король назначив Гоголя, колишнього наднїстрянського полковника. Він декілька разів зраджував і Польщі, і Московщинї, і Дорошенкови. Гоголь мусїв був, зібравши своїх козаків, яких у него було тодї 4 полки, осадити їх на Полїсї, подїлити на сотки і залюднити спустїлі місця новими козаками з українських мешканцїв Волинї і інших країн. Міста: Димер, Чорногород, Коростишів, Чорнобиль, по королївському унїверсалу, піддавали ся новому козацькомѵ гетьманови. Гоголь листовне зсилав ся з печерським архимандритою Іннокентієм Ґізелем. Він запевняв єго, що, яко щирий син православної церкви, він найбільше бажаний престолу православного царя. Дякуючи таким зсилкам, Самійлович сподївав ся перекликати під царську державу Гоголя з єго козаками і, таким робом, знов злучити все козацтво