Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/192

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 180 —

Таке пащикованнє було саме добре після того, коли саме в Москві похитнуло ся довірє до гетьмана, коли думка, що гетьман вдатен не сприяти Москві, не здавала ся вже не можливою — як се було перше. До того-ж у всемогучого полюбовника царівни Софії у князя Ґолїцина було проти Самійловича давне ворогованнє. Самійлович, як се ми вже знаємо, сприятелив ся з князем Григорієм Ромодановським, з котрим Ґолїцин — ворогував. Ґолїцин кільки лїт своє ворогованнє приховував і в листах до гетьмана іменував Ромодановського своїм приятелем щирим; але в душі ненавидїв єго. Коли Ґолїцина піднесено на найвисшу високість, а на Самійловича, за єго поради не мирити ся з Поляками, почали підзорити, Ґолїцин звелїв Леонтію Неплюєву сприятелити ся з гетьмановими підручниками і вивідати через них задушевні гетьманові думки і заміри. Ґордон подає звістку, що людьми вдатними до такого дїла Неплюєв вибрав двох Українцїв: одного з них Ґордон називає єнерал-ад'ютантом, другого — секретарем. На Українї таких титулів не водило ся. Гадають, що Ґордон, помилившись, назвав єнерал-ад'ютантом єнерального есавулу — Мазепу, а секретарем — Кочубея колишнього війскового канцеляристу, а потім єнерального писаря. Дїйсне останними часами Самійлович отсїм двом урядникам звіряв значнїйші справи. Від них отож Неплюєв і вивідав чимало такого, що сплодило думку про непевність гетьмана до московського уряду. Треба сказати, що у Ґолїцина була спроможність і без посередників близько розпізнати Мазепу: останними часами Мазепа що року, а инколи і двічи на рік їздив в Москву: єго підлеслива вдяча, осьвіта і розум та єго ласкаве поводженнє з людьми — сподобали ся князю Ґолїцину.

Зроджена між московськими керманичами війсковими думка про непевність гетьмана, стала ся, наче олїєм підлитим на огонь, і між Українцями, які ворогували проти гетьмана. Між Українцями було у гетьмана приятелїв на омаль, а ворогів сила. Український лїтописець — Самовидець повідає: „Самійлович спершу був до всїх ласкавим і прихильним, а як зміцнив ся на своєму уряді та забогатїв, то й став гороїжливим і піндючливим“. Така переміна в поводженню гетьмана стала примітною після полону Дорошенка. То був час найбільшої ласки уряду московського до гетьмана. Подїї з Рославцем та