мічного устрою були між собою тісно звязані й себе взаємно доповнювали, як іманентні явища.
Капіталізм, що передумовляв свободу господарської діяльности (так зв. економічний лібералізм) не міг існувати в часах старого февдального устрою, з його звязаним характером натурального господарства, привілеями, замкненими й реґульованими ремісничими цехами, і т. д. Демократія, скасувавши формальну нерівноправність людей перед законом, знищивши станові та інші привілеї й побудувавши свою економічну систему на вільній конкуруючій грі свобідних суспільних сил — розкрила перед капіталізмом безмежне поле діяльности!
Отже існування капіталізму було б неможливим без демократії; з другого боку й сама демократія джерело своїх розвоєвих сил знаходила в капіталістичній системі виробництва. Розвиток її був би утруднений, а то й неможливий, без зросту культурного рівня народніх мас, без загального поступу й технічної цивілізації, а проголошені нею засади правної, особистої й суспільної свободи вимагали існування такої господарської бази, на якій ці засади могли б реалізуватися й матеріяльно. Цим вимогам демократії, як здавалося, в цілості відповідав капіталістичний устрій. Але згодом сталося так, що це орґанічне сполучення фатально відбилося на демократії й стало джерелом її суперечностей та перманентних криз.
Доля демократії й капіталізму так тісно звязані, що необхідно окремо спинитися над еволюцією історичного розвитку капіталістичного устрою,
