редерства (свободи торгівлі) з їхньою засадою „laissez faire, laissez passer“. В Німеччині вперше зявляються »промислові королі« — Крупп, Штінесс, Маєр, і др. У Франції, Анґлії й Німеччині засновуються перші спекулятивні банки… Свойого апоґею капіталізм досягає в кінці XIX. ст. Буржуазія, що в той час стає вже світовою силою, демонструє його здобутки на першій світовій виставі в Парижі.
Але при невпинному зростанні, капіталізм уже в початкових часах своєї »весни« зачав зазнавати й перші кризи (в 20, 30. і 40. рр. XIX. ст.), що згодом стали орґанічною властивістю його устрою — повторюючися кожних 5—10 років. Та цим явищам тодішні економісти-теоретики не надавали перебільшеного значення, уважаючи кризи за неминучу »закономірність«, що в інтересах самого капіталізму тільки »реґулює« стихійний характер його продукції. Тепер ми вже знаємо, що ці кризи були пешими зловіщими симптомами внутрішньої хвороби капіталізму, і наслідком його орґанічних деструктивних властивостей, що обумовляються наступними основними причинами:
1. Неуреґулованим, або — як дефінює наука політичної економії — стихійним характером капіталістичної продукції, в якій попит і пропозиція товарів на ринку визначаються не якимсь суспільним планом, а тільки грою свобідних господарських сил — опертих на засаді вільної конкуренції. З розвитком капіталізму, цей стихійний характер його продукції зачав виявлятися в перепродукції товарів, витво-
