Сторінка:Микола Сціборський. Демократія (1942).djvu/41

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

будовувати свої устрої »за останнім словом« демократичної техніки — беручи з арсеналу демоліберальної ідеолоґії все, що тільки можна було взяти… Сама доля сприяла демократії — здвигаючи їй величаву будову… Та потрібно було вже небагато часу для остаточного пересвідчення, що ця будова — дімок із карт, поставлений на піску.

З новітньої історії демократії можна вивести своєманітний суспільний закон: чим із більшою легкістю в даній країні перемагали формальні принципи демократії — тим із більшою швидкістю ці принципи там банкротували! За цим законом, в перемежку тільки одного-другого десятиліття після світової війни, подібно на метеорити, позникали за чергою в різних країнах наймодерніші демократії: в веймарській Німеччині, в Австрії, Мадярщині, Італії, в Польщі, Румунії, балканських і прибалтійських країнах, і т. д.

Так витворився стан перманентної кризи демократії. Як бачимо, процес її розхитання й деґенерації започаткувався вже давно. Механічно поступаючи вперед і поширюючися кількісно, демократія водночас розкладалася внутрішньо. Складна повоєнна доба унагляднила цей її розклад у всій його неприхованій правді.

Нові ідейні й політичні рухи — це реакція на витворений демократією безнадійний стан. Одні з них (комунізм) — це реакція ще глибшого занепаду, в якому виявляються деструктивні сили, що загрожують людству катастрофою. Другі (націоналістичні) — це здорові відрухи омолоджених, обновлених індивідуальних і суспільних первнів,