Сторінка:Микола Сціборський. Демократія (1942).djvu/45

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

мократії — їх ніхто не карав за цей злочин: вони ж, мовляв, висловлювали свої »особисті переконання« (найсвятіша для демократів річ!).

В посвяті й аскетизмі, німецька нація цілими роками — день і ніч — працювала на заводах і фабриках, в містах і селах. Для будучності! А у Франції в той самий час відбувалася вакханалія »ставіскіяди«, Блюм грав на демаґоґії 40 годинного робочого тижня, а »народні фронти« орґанізували громадську війну, з саботажами й штрайками. І що найцікавіше для засліпленості й звиродніння демократії: всі ці злочини й безголовя проголошувалися за ідеал політичної мудроcти, моралі, і за зразок »поступового« суспільства. Публичну опінію запевнювано, що все гаразд, ще Франція багата й сильна, має найкращу армію (тоді Петенові ще не давали говорити!) і — що найголовніше — »лінію Мажіно«. Для дефетизму й ментальности демократії — ця »лінія Мажіно« було своєманітним символом! І багатьом здавалося, що це все справді так, і що кінця не буде демократичній »проспериті«. Характерно, що навіть такий реалістичний французький ум, як Флянден, мав одного разу необережність заявити, що французький нарід »занадто розумний«, щоб запроваджувати в себе авторитарний устрій… Так у хаосі й безголовї минали роки.

В Анґлії, завдяки великим традиціям корони й орґанічності устроєвих форм — демократія справді не мала таких деґенеративних форм, як у Франції. Але й тут десятиліття минали під знаком лібералістичної »прекраснодушности« й кволого паци-