Сторінка:Микола Сціборський. Демократія (1942).djvu/5

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

люватися »свобідною грою« суспільних сил для загального добра. Лібералістичний світогляд створив у плані політичному — демократію, а в плані економічному — капіталізм.

Опановуючи духове, суспільне й господарське життя, він змінив існуючі в тій добі погляди на людину й на її відносини з державою, та вплинув на створення нових політичних устроїв. Устрої февдалізму й станової монархії — що попереджали французьку революцію — трактували людину за обєкт (предмет) панування над нею державної влади. Людина не посідала власних — випливаючих з її внутрішньої й громадської особовости — прав. Ці права вона набувала тільки з волі й за згодою володаря держави — монарха. Монарх (король, пануючий князь, і т. д.) був єдиним сувереном і джерелом усіх прав; від його волі залежало уділювати якусь частину цих прав окремим особам, чи суспільним станам (звідси походить: »монарша ласка«, »королівські привілеї«, »царська даровизна«. і т. д.). Повноту й неподільність монаршого суверенітету якнайповніше окреслили королі Франції відомою формулою: „Le roi — c'est moi!“ (»Держава — це я!«).

Лібералістичний світогляд і проголошена в часі французької революції »Деклярація прав людини й громадянина« цілком опрокидували ці старі поняття й теорії. Вони виходили з визнання за людською особовістю власних, абсолютних, незалежних прав і цінностей, що обумовлювалися самим фактом її народження (свобода). Продовженням цієї підставової ідеї лібералізму було визнан-