а не для часткової користи тих, кому вона довірена.« —
Характерні формули, що стосуються до народнього представництва, стрічаємо й у перших трьох статтях французької конституції 1791. року:
— »Суверенітет є єдиний, неподільний, невідємний і незнищимий. Він належить Нації; ні одна частина народу, ні один індивід не може присвоїти собі здійснення суверенітету.« —
— »Нація, від якої єдино випливають всі власті, може їх здійснювати тільки через делеґацію.«
— »Законодавча влада делеґується Національному Зібранню, що складається з представників — свобідно обраних народом.« —
В цих декляративних і конституційних формулах виразно узмістовлюється ідея загального виборчого права, але зреалізувати його практично французька революція не спромоглася. Дальшим етапом на цьому шляху була революція 1848. року, коли під впливом »батька загального виборчого права« Ледрю-Роллєна було проголошено, що »виборче право буде прямим і загальним, без якого-небудь ценза«. Коли »Деклярація прав людини й громадянина« видвигнула ідею народнього представництва, то декрет 5. березня 1848. року сконкретизував ідею загального, рівного, прямого й тайного голосовання, і саме тому правники надають йому історичного значення в розвитку демократії. Своє повне завершення виборче право знайшло на переломі XIX — XX. ст. і особливо після закінчення останнього року світової війни, коли була переведена Версайська реконструкція нової Европи.
