Теоретичний зміст демократії й та суспільна місія, яку вона на себе перебирала: її живі ідеї, що були таким контрастом до мертвої схолястики старої доби — давали її творцям і сучасникам надії, що вона стане чинником небувалого проґресу й спроможеться витворити найбільше наближені до ідеальної досконалости устроєво-політичні форми. Ще донедавна такі погляди на творчу місію демократії були настільки поширеними, що навіть критичний підхід до її теорій уважано в суспільній опінії за ознаку »некультурности«, або зверненої проти народніх інтересів »реакційности«… Та ця віра в демократію не оправдалася. Вже перед світовою війною 1914—18 рр. лібералізм — як світогляд, і демократія — як політична система, опинилися в тяжкій кризі. Період по світовій війні з одного боку позначився назверх найбільшими успіхами демократії, але саме в цьому часі вона ввійшла у найбільше тяжку стадію своєї внутрішньої кризи. Кожний новий рік завдавав їй усе нові удари й потрясення. Формально пануючи на всіх континентах і спираючися на найбільших світових потугах — вона тим неменш усе більше тратила на своїй силі й впливах.
На кін життя зявилися нові — раніше незнані — політичні ідеї й устрої (комунізм, фашизм, націонал-соціялізм), загальною ознакою яких є їхня непримирима ворожість до ідей і системи демократії. Під впливом систематичних невдач демократії, значна частина світової опінії, що вірила раніше в непомильність її теорій і рецептів, зачала відвертатися від неї — добачуючи саме
