зати, скільки він одержує на місяць. Дрібниця — 32 фунти.
Ми недовірливо переглядаємось, і один із нас зауважує російською мовою:
— Бреше.
Лейтенант поліції цікавиться знати, що сказав цей гер.
— Чи не тямить він часом по-російському?
— Цей гер здивований такою малою оплатою вашої праці, — єхидно відповідає один із наших півнімців.
Але, очевидно, пан лейтенант російської мови таки справді не тямлять, бо їхня ввічливість і запобігливість не зменшується. Він і далі розповідає нам про Порт-Саїд. На його думку, ми багато не втратимо, не побачивши цього провінціяльного, нудного міста. Тут близько сто тисяч людности, поганеньке вар'єте, багато нудних єгиптян, ослячий трамвай (він показав нам листівку з фотографією Порт-Саїдського трамваю; і справді в вагони міської „конки“ запряжено ослів) — це все, що є в Порт-Саїді.
— До речі, для чого у вас зброя? — ні з того, ні з сього запитує поліцай.
