— Не знаю, але гадаю, що більше від 15 лір жодна поліція йому не заплатить.
— А хто він національністю? Єгиптянин? Араб?
— Здається, єврей, але напевне не знаю.
„Лейтенанта“ поліції спіймано на брехні.
Хоча про свій заробіток у 32 фунти на місяць він, можливо, й не на багато збрехав, коли зважити на один із розділів його прибуткового кошторису — хабарі.
Коли капітан у супроводі його зійшов на берег і завернув з нашими листами до пошти, то „лейтенант“ запропонував йому або пройтися з ним у поліцію й там оддати листи, або заплатити фунт стерлінґів і за це одержати дозвіл здати листи на пошті. Довелося дати йому хабаря.
Очевидно, вдячний капітанові пан „лейтенант“ привіз нам із всього обіцяного лише шість двопенсових листівок з фотографіями Порт-Саїду й рішуче відмовився від плати за них, вимантачивши проте в обмін коробку радянських цигарок.
Решта поліцаїв, окрім арабської та англійської мови, не знала ніякої. Вони були
