ників. Уперше мені доводилося бачити робітників, що працюють під доглядом п'ятихвістки[1].
Чорні, жахливо худі, нещасні, майже несхожі на людей, вони прибули до нас ранком разом із вугільною баржою. До того вони працювали цілу ніч, вантажучи пароплава, що стояв поруч. Очевидно, найбільше їхнє бажання було — виспатись. Вони ховались у всіх закутках палуби між линвами, під шлюпками, під трапами, і, впавши там, як попало, засинали. Вони були схожі на мерців. Здавалось, „Літке“ був завалений трупами. Але п'ятихвістка підіймала ці трупи на ноги. Ви могли побачити звіроподібного араба, наглядача, що безупинно хлестав цих мерців по спині, животі, обличчю, голові й хрипло щось вигукував, мабуть, арабську лайку. Але були такі, що мертво лежали навіть під ударами нагая. Тих наглядач штовхав ногою й кінець-кінцем примушував підвестись. Байдужі й злякані, вони наче вівці шарахнулись униз до люку, до баржі.
Мішок по мішку переходило вугілля з баржі
- ↑ Нагайка.
