— А де Міхняєв? Хто його бачив?
Бачили вночі на вахті, але після того щось ніхто не міг пригадати, чи був він у мурні чи ні.
— Шукать Міхняєва. Оглянути всі мурні, каюти, коридори, машину, паровичню, вугільні ями.
За капітанським наказом майже половина команди розбіглася по пароплаву розшукувати Міхняєва.
— Міхняєв! Міхняєв!
Гукали по всіх закутках пароплава. Але Міхняєва не було. У нас уже виникали найрізноманітніші підозріння про його долю, Може впав за борт? Але як же так, щоб ніхто не чув і не бачив. А може на берег махнув уночі, коли проходили канал?.. А може… Та мало-що спадало на думку.
Аж ось хтось із паровичників спіткнувся біля шлюпки. Зирк, а під шлюпкою Міхняєв хропе.
За десять хвилин поліцаї залишили „Літке“, катеринка підняла кітву, й ми, вже розважені останнім інцидентом, рушили в море. У Червоне море.
