далеко, за тисячі верстов звідси, ілюмінований сьогодні Харків із бурхливим святковим натовпом, дзенькотом трамваїв і тяжким гудінням бегемото-подібних автобусів. Завтра зранку густі лави веселих демонстрантів потягнуться вулицями нашої столиці до аеродрому.
Матрос, що стояв поруч мене, здається, думав приблизно те саме, що й я.
— А все-таки, — промовив він, — ми краще відчуваємо свято, ніж вони, там, дома.
Я з ним погодився, перевівши погляд од моря, де тільки-но кривою лінією в напрямі до пики шебатнулась акула, на всипане зорями небо. У нас, здається, ніколи не горять так ясно зорі, як тут. Фосфоричні іскри у хвилях доповнюють картину. Навколо вода, вода й вода. Але туди до обрію зараз вона більше схожа до поля. Уявляєш себе, пізно ввечері, коли зовсім смеркне, у полі й намагаєшся вдивитись туди, у вкриту темрявою далечінь.
Коли б на кілька хвилин гребний вал перестав крутити ґвинти, а циркуляційна помпа подавати воду за борт, навколо запанувала б тиша.
