ної каюти й милуватися музикою нашого Самійленка.
Ми надіслали привітальні телеграми до Москви, Севастополя та Одеси. Це були останні радіограми, що їх прийняли від „Літке“ чорноморські радіостанції. Того таки дня зв'язок із радянськими радіостанціями припинили. Наша півторакіловатка, що за своїм паспортом могла зв'язуватись лише за чотириста миль, показала спроможність зв'язуватись за півтори тисячі миль. Але тепер кінець телеграмам по сім копійок слово. Починаючи з другого травня до другого червня, ми не мали безпосереднього зв'язку з радянськими станціями.
Кожен день „Літке“ відходив од наших берегів чимраз далі. Щодня о дванадцятий годині вночі вахтовий керманич, підраховуючи дані швидковиміра, налічував нових двісті п'ятдесят — двісті сімдесят миль.
Щодалі збільшувалась спека. Ранками на сонці термометр показував +40°. Ночами температура була 27–28°, і лише тоді, сидячи в одних трусах на палубі, ми трохи відпочивали від спеки. Вода в морі мала
