температуру чаю +30–31°. Але найгірше було в машині — серці пароплаву, та ще гірше в його шлунку — паровичні.
Тут, у ці дні почались ті страшні п'ять тижнів нашої подорожі, що привели машинну команду „Літке“ до Владівостоку змучену й захлялу вкрай.
Дві залізні драбинки, одна над одною, ведуть до машини. Вище залишаються шість залізних великих парових циліндрів, а нижче, куди простягли свої толоки й гоноки машини, між пустотілими колонами, що підпирають циліндри, невеликий майданчик. Троє вахтових машиністів та один із механіків завжди тут.
Гуркіт двох могутніх машин і дрібна скотнява помп заповнюють приміщення.
На плитах температура 45°. Голі, лише в трусах та з пов'язаними кешеньковими хустинками головами, із заллятими потом очима, пораються тут машиністи, то підливаючи олїї в капельниці раммової вальниці, то розводячи сколотину, поволі ллючи воду з відра на ринви ексцентрика, то покручуючи коліщата біля циркуляційної помп,
