Сторінка:Микола Трублаїні. До Арктики через тропіки. 1931.pdf/143

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

багато пофарблених омарів та маленьких макак, і недоступне, недозволенне нам — дратує. По палубах і мурнях ширяться чутки, що їх вигадують найнетерплячіші. Мовляв, незабаром пускатимуть. Хтось запевняє, що для цього треба стояти два дні. А один, що знає, як сказати англійською мовою „скільки“ та лічбу до десяти, після довгої розмови з чорним поліцаєм, який теж, мабуть, ледве тямить по-англійському, повідомив нас, ніби поліцай нічого не має проти, коли б ми зійшли на берег, лише потрібно дозвіл начальства. Але начальство дозволу не давало. На берег ізнову зійшов лише капітан.

— Є пропозиція, — почулось у натовпі паровичників, коли шлюпка з капітаном підійшла до берега, — як повернемось додому, найрішучіше аґітувати за те, щоб у наших портах на берег пускати команди англійських пароплавів, з винятком комскладу.

— Єсть!

Дискусію припинили крамарі. Понад десять човнів з'явилося біля судна. За півгодини корму завалили сиґарами, сиґаретами,