компасу втікала від курсу праворуч чи ліворуч. Троє: Митя, Сашко та я, примостившись на палубі біля штурвала, сиділи долі й, одтуливши один із спідніх лихтарів, плели сплесь[1] і „потравлювали“.
„Літке“ легесенько покачувався з борту на борт, і кренометр показував 5–6.
Збігши по східнику на спардек, обережно переступаючи через сонних моряків, що спали на палубі, я добрався до швидкомірника. Фосфоричні відлиски моря зникли, коли я повернув вимикач і „летючка“[2] освітила циферблят швидкомірника. Тільки-но вдарили дві скляниці, одміряв милі з десятими й повернувся до керманичевої будки, щоб записати в журналі пройдений шлях, температуру повітря, напрям і силу вітру, хмарність неба й хвилювання моря.
Саме в цей момент Митя дійшов до середини свого оповідання про надзвичайний випадок в історії партизанщини; раптом почули вигук Юрка Йвановича:
— На штурвалі. Будьте напоготові.
