Після того мене поставлено з правого борту слідкувати за обрієм. У вухах ще довго бренів зойк, а фосфоричні відлиски моря здавались новими вогниками вітрильників.
— Юрку Ивановичу, може ці шлюпки бідують у морі? Чого ж вони прямо на нас ішли?
— На абордаж брати хотіли, — уже жартує заспокоєний Юрко Иванович.
— Коли б навіть так, як ви думаєте, — додає він, — то й це не велика біда. Завтра вони будуть біля берегів. А зважаючи на їхні розміри та на те, що вони не подавали вогняного гасла про допомогу, можете бути спокійні.
Цей випадок дав багато тем для розмов протягом перших днів нашого подорожування океаном. Але незабаром дві основні теми: спека й майбутній берег відтіснили цю тему на задній плян.
Один по одному мінялися дні, й кожен день ми все ближче й ближче наближались до екватора. Дні були такі схожі, більше, ніж близнюки. Температура вперто тримала живе
