фото та цілий ряд спостережень і був страшенно радий, що протягом всього часу мінення жодна хмарка не наблизилась до сонця.
— Якщо сьогодні на Суматрі, в цей момент, — звернувся він до геофізика Самійленка, що теж закінчував якісь обчислення, — хмари заховали сонце від чортових буржуяк, і вони нічого не бачили, ставлю в Москві всім святим по свічці.
— А мені що поставиш? — відповідав Самійленко.
Наші наукові працівники мали багато роботи. Казимір Романович та Самійленко день і ніч що-дві-три години вимірювали вітер, температуру повітря, води й ще щось там, електропровідність повітря, вплив температури на поверхню людського тіла, аналізували воду й закубрювали в пляшки зразки води, взяті з-під певної широти та довготи.
Якось я примусив Самійленка зробити спостереження, де важче працювати під час спеки — у паровичні чи на камбузі[1]. Мені вже давно здавалось, що наші коки[2] тер-
