смужки над бірюзовим обрієм та диму пароплава, захованого за обрієм: його, очевидно наздоганяв „Літке“. Після цього довелося лише заявити, що в бінокль мені вдалося побачити цейлонських слонів, якими перевозять цибіки цейлонського чаю.
Спека спадала, але ночами почалися морози. Звечора небо вкривали хмари, вітер посилювався до 3–4 балів, а раз навіть до восьми. Такої ночі блискавки раз-у-раз освітлювали океан, і бувало видко, як окремі в них вертикальною пружинною лінією падали десь за обрієм. Такими ночами, коли рвучкий вітер починав рвати ташу над палубою ще із дня, а судно тремтіло від його поривів, у матроський мурні звучало:
— Полундра. Нагору до таші.
Люди в трусах вибігали нагору, закривали люки й однайтовнювали таші, згортали їх і принайтовнювали згортки, щоб їх не позривало. Мені пригадується одна така ніч. Звечора легко нагойдувало. Небо захмарювалось, і блискавки раз-у-раз озирали схвильований океан. Я прокинувся близько 12 ночі, а з 12-ї сипнув теплий дощ. Більшість людей.
