Сторінка:Микола Трублаїні. До Арктики через тропіки. 1931.pdf/163

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

і нам довелось помучитись, принайтовлюючи згортки. З правого борту справа посувалася швидше, й Сєня навіть мав час лаючись проклинати морське життя, якому він оддав уже 23 роки.

За кілька годин вітер стих. І так було завжди — вночі штурма, аврал, а другого дня, коли сонце пекло неймовірно, матроси пригадували, як прохолоджувались вночі голі під дощем та вітром.

Нудьга за суходолом збільшувалась, і розмови були лише про берег. Коли якось у кают-кампанії я зауважив, що не мав би нічого проти того, щоб тижнів зо два не бачити берега, то радист і мій приятель Сашко накинулись на мене майже з кулаками, заявляючи, що одлупцюють за такі бажання.

Була середина травня. Щоденно сонце тікало від екватору чимраз далі на північ. Тут, майже під екватором, не можна сказати — північ або південь: це та частина світу, що з неба над нею ніколи не світить сонце. На цілих півроку воно перебирається то на північ, то на південь од лінії, що оперезує