— Ну, я „травнув“!
— Хіба?.. Перший раз за штурму?
— Еге ж. Паровичня підвела. На палубі не бере. Там узяло.
— Ну так будемо компаньйони. Я оце тільки но теж за борт зазирнув.
У каюті лежали хлопці.
— Як, хлопці, „травите“?
— Здається, уже печінками…
Я більше не „травив“. Свіже палубне повітря правило за найкращі ліки.
Минула ще доба. Вітер спав до дев'яти, але штурма не вщухала. Проте, троє чи четверо нас розташувались на ніч на палубі. Один спав на гамаку, другий під захистом шлюпки, а я вмостився біля радіобуди. Ми закутались у мокрі від солоних бризків ковдри й спали так міцно, що коли б не вахтові чергових вахт, то попросипали б свої вахти.
— І як це вас, чортів, не позмивало? — лаявся молодший керманич.
Ішла третя доба. Вітер спав до п'яти-шести, й лише море клекотіло балів на вісім. У далечині показалися гори Формози.
