Сторінка:Микола Трублаїні. До Арктики через тропіки. 1931.pdf/185

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Ми проходили серед цих суден, наблизились до пристані, й матроси готувались закинути кітву біля бочки, що в кількох сотнях метрів од берега. Саме в цей час нам назустріч затріщав моторний катер із кількома людьми на ньому, що махали руками й щось гукали нам.

Виявилось, що ті люди вимагали, щоб наше судно повертало назад і виходило з заточини. Тривога пробігла серед людей. Невже японці нас не тільки на берег не пустять, а не дозволять навіть зайти до заточини? Таких випадків із радянськими пароплавами в Японії не буває. Але ж ми не в самій Японії, а на Формозі, що є японська колонія. До того ж порт Келунг не звичайна торговельна гавань, а й морська фортеця.

Ми вийшли назад у море, й в цей час до нас наблизився катер. З нього на борт вилізло троє японців і за хвилину пояснили нашим керманичам, у чім справа. Виявилось, що без лоцмана ми не мали права заходити до заточини, бо незнання морського дна у вході в заточину загрожувало суднові не-