Другого дня команда „Літке“ одержала зарплату. Моряки дістали свій заробіток золотими англійськими фунтами стерлінґів. Стерлінґи треба було обміняти на ієни. Але яке було наше здивовання, коли в банку прийняти наше золото відмовились, а паперові фунти стерлінґів моментально обмінювали на японську валюту.
— Чому у вас не приймають золота? — питали ми „Івана Федоровича“.
— Очевидно, багато його є, — сміючись відповів він… і пішов до банку, щоб поговорити в нашій справі.
Кінець-кінцем банк погодився зробити виняток, і золото нам обміняли на паперові ієни, що мусили залишитись у Келунгських крамарів та рестораторів.
Незабаром у нас знайшовся приятель. Ми обідали в одному з ресторанів, коли його господар, підійшовши до нашого столика, почав із нами розмовляти. Балакав з ним Сашко, що знав слів із 40 англійських. Як би там не було, але мовного запасу англійських слів у Сашка вистачило на те, щоб ресторатор за годину вже запросив нас до
