годині дня. Прибули, правда, трохі раніше.
Але відразу ж крізь тон теплої зустрічі відчули ми стриману домішку якогось скептицизму та іронії. Про майбутній рейс на о. Вранґеля ніхто не згадував і, очевидно, цілком свідомо, бо коли хтось із наших порушував це питання, більшість із прибулих відмовчувались. А один із газетярів зауважив:
— Побачимо… Ми проти вас кампанію вели.
— Чому?
— Не годиться ваш накрижник для полярного рейсу.
Того таки дня ми дістали докладну інформацію про причини тої прихованої іронії.
Капітан Міловзоров — старий моряк, і до того, видатний полярник. Він умістив статті про те, що „Літке“ не придатний для походу на острів Вранґеля. Зимою він приїздив до Севастополя, оглядав „Літке“ й знову висловився проти того, щоб накрижник ішов у такий небезпечний полярний рейс.
До слів Міловзорова прислухалися. Серед моряків тихоокеанців Міловзоров має авторитет, як досвідчений полярник, посідаючи