друге місце після капітана пароплава „Воровський“, що нині вже не водить пароплавів у полярні рейси. Отже, немає нічого дивного, що більшість моряків Далекого Сходу, ніколи не бачивши „Літке“, були згодні з капітаном Міловзоровим. У місцевих газетах вміщали статті, що рейс „Літке“ до Вранґеля — це божевілля, й що від цієї справи дхне авантурою. Міловзоров широко розгорнув кампанію проти „Літке“, посилаючись на те, що „Літке“ — накрижник, а не криголам, що він спалює понад 100 тонн вугілля на добу, а може взяти з собою максимум 1000 тонн, що „Літке“ не може взяти потрібної кількости вантажу, який треба приставити на острів Вранґеля, та на неможливість протягом місяця відремонтувати накрижника так як слід, після криголамної кампанії в Чорному морі та десятитисячемильного переходу навколо Південної Азії.
І лише невеличка група прихильників „Літке“ висловлювала сподіванку, що накрижник виконає відповідальний рейс, а капітан Дубліцький безперечно проведе судно і його екіпаж через полярні криги.
