імперіялістичної війни 1914 року він став за полярного капітана. Був випадок, коли, затертий кригами, він залишився на зимівлю за полярним колом. Харчів було мало, харчі були погані, більшість людей не були знайомі з умовами полярної зимівлі. Серед екіпажу були захорування. Але важко були лише матросам та паровичникам. Командний склад, що жив окремо, почував себе не погано. Між кают-компанією й командою зростав антагонізм. На Великдень, після того, як комсклад розговівся білими пасками, крашанками, консервованим молоком й дорогими винами, капітан із старшинами пішли до матросів та паровичників „христосуватись“. А ті лежали в трюмі голодні, маючи лише погані сухарі та солонину. Обурення команди проти начальства дійшло апогею. На судні виник бунт, що його з великими труднощами Міловзорову вдалося придушити.
Після того випадку протягом кількох років Міловзорова в полярні рейси не посилали, але згодом він ізнову почав водити пароплави за полярне коло на Колиму. Одного разу дійшов Лени, а 1926 р. був на Вранґелі. Повер-
