нувшись разом із пароплавом до Владівостоку й діставши амнестію, Міловзоров протягом усіх цих років чесно працював, виявив себе, як добрий моряк, і за один із полярних рейсів дістав навіть нагороду — орден Червоного трудового прапору. І тепер навіть ті моряки, що колись їздили з капітаном Каргальськовим до одного з чужоземних портів спеціяльно з наміром забрати пароплав, якого він відмовлявся привести в радянський порт (правда, захопити пароплава не вдалося, хоча Міловзоров і капітан Каргальськов, посланий од ДВР, схопилися навіть за зброю), не можуть закинути щось цьому капітанові щодо роботи чи хоча б дріб'язкових злочинів перед радянською торговельною фльотою. Але Міловзоров виявив тут надзвичайну персональну амбітність, що й довела його до цього абсурдного конфлікту з „Літке“, який потім у майбутньому закінчився майже трагічно.
Та останнє трапилося значно пізніше, й про це читач довідається далі.
Отже, капітан Міловзоров ручився за нашу загибель у полярних кригах, десь там у районі Вранґеля, в тих місцях, де 50 років тому
