Надходив кінець червня: здавалось, ремонт уже закінчувався. У корпусі накрижника поновили 400 нют, на ґвинтах замінено лопаті, й одного веселого сонячного дня, з закінченим зовнішнім ремонтом і напів закінченим унутрішнім, „Літке“ готувався виходити з доку. Це було наше перше свято; воно означало, що вихід у рейс наближається. Шум води, що з скаженою силою вривалася з моря в віддушини залізної брами до доку, був для нас чудовою музикою. І ми переповнялися радістю так само, як переповнювався док водою, що, утворюючи тисячі могутніх водокрутів, починала заплескувати підводну частину судна. За кілька годин док заповнився водою, що під нею зникала вся підводна частина „Літке“. Залізну браму, яка вигорожувала море від доку, відчинено, й накрижник, ще, правда, не самостійно, а на буксирі, вийшов у заточину. Його підвели до причалу біля Дальзаводу, де мав закінчуватись унутрішній ремонт машин і навантажування судна.
Нас було четверо журналістів: О. Мар'ямов із робітничої газети „Пролетар“ (Харків), В. Млечін із „Рабочей Москвы“ (Москва),
