А. Корольков, теж із Москви від „Комсомольской Правды“, та я від „Вістей ВУЦВК'у“ (Харків). Ми зробили на „Літке“ південний рейс і, прибувши до Владівостоку, безперечно, кожен із нас сподівався піти з накрижником в основну частину рейса до Вранґеля. Але, вже другого дня по прибутті до Владівостоку нас повідомлено, що за постановою урядової комісії в рейс до Вранґеля мають узяти лише одного журналіста. Окрім того, з'явилося ще троє претендентів на це одне місце. Московські „Известия“, Хабаровська „Тихоокеанская Звезда“ та Владівостоцьке „Красное Знамя“ — кожна з цих газет доводила своє право посісти те єдине місце, що його надавалося для преси на „Літке“.
У всякому разі претенсії журналістів п'яти російських газет безперечно мали перевагу над претенсіями двох українських журналістів, коли розглядати справу, як до неї підходили й в урядовій комісії й правлінні АКО: мовляв, що Україна від Полярного моря далеко, й полярні рейси меншою мірою цікавлять її пресу, ніж РСФРР та загальносоюзну. Отже, не зважаючи на гарячу
