10 тис. миль і серйозно готувався піти в рейс північними морями. Літківці, зокрема сам капітан Дубліцький та старший механік Йосип Антонович, співчували мені. Костянтин Олександрович радив мені настирливіше домагатися ще одного місця для себе. Але т. Прокоф'єв, уповноважений АКО в організації рейсу, й слухати не хотів про це. Кожного разу на мої домагання він мені повторював одне:
— Ми мусимо взяти на „Літке“ мінімальну кількість людей і максимум вантажу. Не забувайте, що на кожну людину з команди та пасажирів береться запас харчів на 14 місяців, зимовий одяг і все, потрібне для тяжкої полярної зимівлі на той випадок, коли б „Літке“ затерла крига. А жадних ґарантій за те, що накрижник цього року проб'ється до Вранґеля й повернеться назад — немає.
Я звернувся з проханням, щоб мене взяли за матроса, зважаючи на свій попередній морській досвід під час переходу з Севастополя до Владівостоку. Але я міг бути лише за матроса другої кляси, а для полярного
