чоловік весело глянув і промовив, звертаючись до гуртку:
— Значить, утрете в Льдовий океан. На Колиму, на Лену ходив, а тепер — на Вранґеля.
Це був Остряк, старий паровичник, що вже два десятки років був за паровичника на пароплавах Тихого океану.
Матрос Шейко теж утретє йде за полярне коло. Але це все ніщо проти полярного стажу матроса Чепка. Оцей чоловічина вище середнього зросту, худий, часами здається виснажений, з рудуватими від тютюнового диму вусиками — починаючи з 1914 року, іншого плавання, окрім полярного, не визнає. Це його восьмий полярний рейс. Двічі йому доводилося пережити довгі полярні ночі серед крижаного моря. Чепко знає всіх наших моряків, полярників, знайомий з половиною чукчів од рогу Дєжньова до гирла Колими. Він пам'ятає суворі полярні зими, коли люди божеволіли від страху й нудьги. Перечитуючи книжку Амундсена „Подорож на кораблі Мод“, він авторитетно заявляє: „це так“, „а це не так“, коли мова про сибірське узбережжя