дер Костянтинович Дубліцький, Володимир Михайлович Стєхов та Антон Йосипович Гейн. Безсмертний не доходив далі Дєжньова, Козоріг плавав десь біля Камчатки, а решта зовсім не бувала в цих морях. Але всі були цінні моряки, надто Львов та механік Іванов, що багато років працювали на „Літке“ й прекрасно знали його криголамні якості та спроможності.
Павелко, Омельченко, Марієнко, Шимко, Петренко — це паровичники. Корчак, Чумак, Шейко, Чепко — матроси. Мойсеєнко, Данько — машиністи. У списку команди „Літке“ відразу впадали в око ці клясичні українські прізвища. А на палубі, в машині, паровичні, мурнях раз-у-раз чулося „швидше“ замість „скорее“, „тримай“ замість „держи“, „шукай“ замість „ищи“, „снідати“ замість „завтракать“, „гроші“ замість „деньги“. У повільних, впевнених рухах Павелка, спокійних, флегматичних виразах Омельченка, м'яких рисах трохи розгубленого обличчя Петренка, необтесаному, але вдалому гуморі Шелемехи — живо пригадувались обриси дядьків із Полтавщини, Київщини, Поділля.