мисливців і тигрів та на відважних тихоокеанців і полярників.
З українців, що на „Літке“, є й такі, що зовсім не знають України. І коли керманич Безсмертний ще пам'ятає свою Сквиру й про неї не раз розповідає з захопленням, то Андрій Лапір зовсім не пам'ятає маленького сільця на Чернігівщині, де народився. Є такі, що в житті своєму ніколи й не бували на Україні. Наприклад, Балабан із села Чернігівки, що в кількох десятках кілометрів від озера Ханки, знає лише, що дід його перебрався на Зелений Клин, бувши один із перших піонерів-колоністів у цьому дикому краї. Балабан досить добре розмовляє російською мовою, але раз-у-раз з'їжджає на українську, надто, коли розповідає про якусь мисливську пригоду, чи то як пом'яв його ведмідь, чи то як він налякався, коли натрапив на свіжий слід тигра.
З 65 чоловіка команди накрижника 32 були українці. Тут були представники Пирятина й Кремінчука, Водолагу й Мошни, приморських Чернігівки й Нікольськ-Уссурійську. Дев'ятнадцятеро були росіяни, решта — латиші,
