романів, чи справжнього дорослого авантурника, не надибали.
— Які можуть бути зайці на Вранґелі?
Там же — жартували моряки — й капуста не росте.
Тоді ніхто й не думав, що й перше й друге міркування були помилкові.
„Славянки“ — все не було; і провожаті й моряки почали відчувати неприємне почуття довгого прощання, коли вже все сказано, повторено, вдесяте стиснуто руки, а момент розлуки все затягується.
Нарешті з туману почувся мотор, і показався катер. Здаємо всіх пасажирів і ладнаємось у дальшу путь. Позавтра мусимо бути в Японії, в Хакодате.
Але кітви не піднімаємо. Стоїмо. Туман густішає, з моря тягне свіжий вітер, хвилюючи слив'яну поверхню, й по мурнях шелестять чутки, що наближається штурма.
Коли це так, то нам, мабуть, доведеться відстоюватись тут, або ж навіть повертатися до Золотого Рогу, щоб там пришвартуватись до якогось причалу. Судно перевантажене. Воно сидить у воді до привальних
