брусів, і за такої вглибки виходити під час штурми в море, безперечно, не варт. Тим часом ніхто з команди докладно нічого не знає. Питати капітана незручно, під час рейсу ще буде час йому надокучати.
Дається наказа принайтовлювати вантажі. Ми цього не зробили у Владівостоці й мусимо тут у цій заточині кріпити різні речі на палубах, щоб під час хитання вони не покотились, не поламалися та не поскочувались у море.
Так скінчився день, а ми все стояли під самим Владівостоком, за двома сопками від нього, тоді як в уяві владівостокчан ми мусили вже бути далеко в Японському морі.
Щтурми не було. Але другого дня, коли пішли в море, нас усе ж зустрів остовий вітер і, здавалося, ще більше згустішав туман. „Літке“ залишив заточину Паріс о десятій годині ранку, а 16-го проходили мис Поворотний із швидкістю дванадцять миль на годину, розпалюючи в паровичні п'ятий казан.
Паровичникам одразу ж довелося напружитись: у паливнях палало й жевріло чорне
