день тому прибув до Владівостоку з Туркестану. Хотів попасти на якийсь пароплав, щоб морякувати. Довідавшись, що „Літке“ йде на о. Вранґеля, вирішив і собі податись у цей рейс. Напередодні нашого відплиття, тобто 13 липня, прийшов на пароплав. На судні було повно народу. Вантажники закінчували вантажити судно, моряки приймали численних знайомих та друзів, по палубах вештався всякий цікавий народ, що приходив лише подивитися. Міша Иванов скористувався з моменту й — під брезент, у шлюпку, що стояла на спардеку, завалена навколо різними речами. Він пролежав там дві доби, голодуючи й мерзнучи, бо харчів із собою не захопив, а одягнений був по-літньому, очевидно, відповідно до туркестанського підсоння.
Його, звісно, почали лаяти. Старпом страшенно обурювався. Стармех читав довгу нотацію, що так робити не можна, що „Літке“ йде в серйозний рейс, що заєць своїм вчинком заячим підводить капітана й команду. Голова судкому, машиніст Матвєєв, почав промову про безпритульність, але заєць
