Тепер, здається, читач знайомий з усіма вчасниками полярного рейсу „Літке“, що безумовно ввійде в історію мореплавства в східній частині Полярного моря.
Надвечір 16-го липня ми проходили якісь японські острови й наближалися до берегів великого північного японського острова Хоккайдо.
Коли зовсім смеркло й повечеряла остання вахта, вільні від роботи стояли вздовж спардеку й, спираючись на фалшборт, дивилися в темряву ночі та провадили розмови. З лівого борта крізь туман і мряку ночі пробивалися вогники осель на півостров, Осимо-Хайто. „Літке“ йшов протокою Цугару-Кайко, й ті вогники нагадували морякам, що тут десь мусить бути місто Фуку Яма, а значить, за годину чи півтори закинемо кітву на рейді в порті Хакодате.
На палубі паровичники та пасажири розмовляють про Японію, переказують свої спостереження й викладають пляни на завтрішній день та наче намагаються щось нове й цікаве одержати від вогників Хоккайдо.
