цюг крамниць, чемні посмішки й лагідні рухи. На жаль, за кілька годин перебування в місті абсолютно нічого не бачив, окрім крамниць та кількох ресторанів, бо для наших моряків це було найголовніше й найбезпечніше. Хакодате таки величеньке місто: 170 тис. людности, чималий порт, у місті хороший брук, трамваї, є декільки газет. Легко розмовляти російською мовою — її знають майже в кожній крамниці. Та й не дивно, бо хоча росіян у Хакодате мало, зате японці тутешні дуже багато мають різних справ із росіянами. Вони мають концесії в нашому Далеко-Східньому краї, на Камчатці, постачають потрібне нашим пароплавам, що, рейсуючи між Владівостоком та Камчаткою обов'язково заходять до Хакодате: — це ж станція між Владівостоком і північними морями.
У маленькому, але ориґінальному ресторані „Лев“ нам подали прайс-курант, писаний японською та російською мовами. На Формозі та й скрізь на південних Японських і Китайських узбережжях прайскуранти пишуть японською та англійською мовами.
